На карті Дрогобича є вулиця, яка не одразу впадає в око, але повз яку багато хто з нас проходив не раз. Мову ведемо про вулицю Марії Заньковецької. Що ж ми про неї знаємо?
Як така вулиця, вона є однією з наймолодших вулиць в старому Дрогобичі, є бічною від вул. Т.Шевченка та виходить до вул. І.Франка перед самим Народним домом. Виникла в останній чверті 19 ст. Як такий її початок збоку вул. Шевченка був закладений давніше і служив, як заїзд до будинку, що стояв на місці Концертного залу ансамблю «Верховина», де діяв до 1928/29 року «тимчасовий магістрат».
Вулицю на Міських Загородах проклали вздовж кордону ділянки землевпорядника Ґреґора Добженецького (1805-1875), який вказується її власником станом на 1853 рік. На місці першого будинку колишньої школи №15 стояв у попередні роки його дерев’яний дім, за яким пасмо землі тягнулося аж до нинішньої вул. Франка. Відтак, нинішні будинки при вул. Заньковецької по правій руці стоять на колишній землі Добженецького. Що цікаво, тут на парній стороні будинки мають непарні номери.
«Першу» назву вулиці ми зустрічаємо на карті у 1905 році, як вул. Велика, яка такою була аж до 1958 року (тоді до неї відносилося лише три номери: 1, 3, 5). Відтак її перейменували на вулицю Марії Заньковецької, яка була, як ми знаємо, відомою зіркою українського театру. Однак, в деякій краєзнавчій літературі стару назву вулиці помилково ще вказано, як «вул. Гімназіальна»*. А вулицею Гімназіальною іменували прохід, який колись так і нині є зліва від «філфаку» та веде до головного корпусу Дрогобицького педуніверситету. Чому саме їй дали назву «Велика», на жаль, поки це ще не вдалося з’ясувати.
Що ж ми маємо на тій вулиці?
З вулиці Шевченка вона починається зліва згаданим будинком Концертного залу ансамблю «Верховина» (вул. Шевченка, 22) та справа будинком колишньої школи №15 (це була вілла адвоката Олександра Берґверка), за яким стояв старий будинок, де, як розповідають, у часи війни була, пральня для німецьких солдат. Кілька років тому її розібрали й на місці вибудували новочасну віллу, яку увінчує лев на фасаді. Далі по тій же стороні йдуть кілька однотипних будинків до кінця вулиці, які датують кін. 1930-х років. В одному з тих будинків знайшли дату 1938 рік.
У часи німецької окупації будинок під №3 (Wielkastr 3) був однією з дрогобицьких адрес нафтової компанії Beskiden-Erdöl-Gewinn.-Ges. У той же період на німецькій карті ми знаходимо і її вже нову назву – вул. Паркова (Паркштрассе).
Зліва за «філармонією» «краєвид» творять смітники, далі тенісний корт і сам університетський парк, який до того ж є однією з давніх відпочинкових зон Дрогобича. А сама вулиця впирається в жовтий краєвид Народного дому, вхід до якого увінчують величезні колони, котрі, наче тримають усю порожнечу дрогобицького неба. Ті колони краєм ока одразу помічаєш при початку Заньковецької ще з вул. Шевченка.
Також на тій вулиці живуть і одні з нащадків пана Василя Петрички, який доклався до того, щоб вул. Шевченка (тодішня вул. Міцкевича, до якої ще входила нинішня вул. Осмомисла та частина вул. С.Стрільців) отримала своє бруковане покриття, яке нам вже служить понад століття.
*Див. Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. – Львів, 1991. – С.160.
Amtliches Fernsprechbuch für distrikt Gailizien. – 1942. – S.26.
Довідник про перейменування назв вулиць і провулків та зміну нумерації будинків по місту Дрогобичу. – Дрогобич, 1958. – С.36.
Див. Алфавітний покажчик власників земельних ділянок із зазначенням місця проживання м. Дрогобича Самбірського округу (1853). / ЦДІАУЛ, Ф.186, Оп.1, Сп.4734.
Олег Стецюк