Однією з найдовших вулиць Дрогобича є вулиця Трускавецька, яка має свою багату і цікаву історію. Пролягає вулиця в кількох давніх дільницях: Місто (середмістя, початок від Ринку і далі кілька десятків метрів), Міські Загороди, і є кордоном між передмістям Війтівська Гора (ліва сторона) та передмістям Завіжне (права сторона). Також її історія пов’язана із біографією Івана Франка, який вчився тут у школі отців василіан.
1. «Угорська брама»
За давніх часів на початку вулиці була мурована Угорська брама, яка єднала дрогобицьке середмістя з передмістям. Історик Леонід Тимошенко подає цікаві фрагменти про історію міста з рукопису, опублікованого у місцевому періодичному виданні перед Першою світовою війною:
Та брама мурована з цегли, на дубових підвалинах, окутих залізом, забезпечена на фасаді стрільницями, називалася «Угорська брама». Вона захищала підступи до костьола і монастиря, тоді кармелітського, тому місто дозволило в 1701 р. усунення тієї перешкоди на прохання кармелітів і її знести й власним коштом виставити іншу дерев’яну; для компенсації вартості знесеної брами, кармеліти заплатили 300 зл. р. до міської скрині.»
Загалом, міські оборонні конструкції були знесенні за австрійського панування.
2.Мандрівка від Угорської до Трускавецької
Від згаданої брами пішла давніша назва вулиці – вулиця Угорська. В австрійський час її називали ще – Солецька, Трускавецька, Стебницька, Ґрюнвальдська. Остання таку назву отримала у 1910 році, у 500-ліття Ґрюнвальдської битви й так проіснувала до Другої світової війни (нині у Дрогобичі неподалік колишньої вулиці Ґрюнвальдської (ближче до вул. Козловського) теж маємо, але невеличку вулицю Ґрюнвальдську). А у війну німці їй дали «свою назву» – Зюдштрассе – вулиця Південна, бо вела на південь. А далі радянська епоха прийшла зі своєю табличкою – вулиця Васильєва, і ось нині – вул. Трускавецька.
3.Зупинки трамвая
Коли перед Першою світовою, у місті мали намір втілити ідею трамвая, то на цій вулиці планували зробити аж чотири трамвайні зупинки: «потік Серет» (біля парку), «вул. Св. Юра» (в районі кафе-бару «Овен»), «Цвинтар», та кінцева зупинка на малій станції, що була біля залізничного переїзду праворуч.
4.«Вулиця соборна»
Вулиця має свою маленьку унікальність – при ній знаходяться аж два катедральні собори: греко-католицький – Пресвятої Трійці та православний – преподобного Іова Почаївського, який у 1994 році був закладений на місці колишнього фруктового саду.
Саме зі згаданого греко-католицького собору починається наша вулиця. До кінця XVIII ст. тут діяв монастир кармелітів та костел Святого Михайла. Храм виділяється на фоні своєї крейдяною білизною та вікном-розетою, біля якого вмостилися у вікнах-нішах чотири фігури «патріархів». Згадку про храм Трійці ми знаходимо у творчості відомого дрогобицького письменника Бруно Шульца, зокрема в «Геніальній епосі»:
Прозора тінь лежала над містом. Мовчання третьої години пополудня видобувало з будинків чисту крейдяну білість і безгучно, мов колоду карт, розкладало її довкола площі. Обдарувавши її першим витком, воно розпочинало новий, черпаючи резерви білості з великого барокового фасаду Св. Трійці, який, ніби велетенська сорочка Бога, що злетіла з небес, помережаний пілястрами, ризалітами й фрамугами, розчепірений пафосом волют і архівольт, квапливо приводив на собі до ладу цю простору збурену одіж».
5.Давній некрополь
Однак відома ця вулиця з того, що тут є за собором, на пагорбі «найстаріший збережений» цвинтар Дрогобича, який усі називають «цвинтар на Трускавецькій». Сюди рідко коли навідуються туристи. А даремно! Дрогобицький некрополь був заснований в далекому 1790 році. Він нагадує такий собі «дрогобицький» аналог Личаківського цвинтаря у Львові, де є спокій, подих готики та краса, яку, де-не-де радянський час добряче понищив. Зауважу, це чудове місце для фотографів. Варто придивитися також до вхідної брами, де є напис на латині, який можна перекласти так: «Нехай-бо це тлінне зодягнеться в нетлінне». З цвинтарного пагорба відкривається чудова панорама на центр міста.
6.Французький мільйонер
Коли Ви відвідуєте вежу дрогобицької ратуші, то на горизонті помітний величавий червоний будинок, який комусь, на перший погляд, видається якимсь замком, а це всього-на-всього будівля дрогобицької в’язниці (її називають «сороківка» або «бригідки») на кінці вулиці Трускавецької, на Гірці, яку будували ще за Австрії.
У цій в’язниці за радянських часів відбував покарання й один французький мільйонер – Леонід Білунов, про якого часто пишуть, як про «вора в законе», якого ще знають як Льоня Макінтош. Про дрогобицький карний заклад він залишив кілька сторінок у своїй біографічній книзі «Три жизни» (2007).
Коли мені виповнилося вісімнадцять, мене відправили в табір для дорослих в місто Дрогобич... У цьому таборі було близько чотири тисячі осіб. Були такі, хто сидів ще з війни і майже не надіявся вийти на волю і кому втрачати було нічого. Деякі звинувачувалися у співпраці з німцями. Були політв’язні, кинуті сюди за сфабрикованим кримінальним справам. Багато сиділи за розкрадання в особливо великих розмірах… Це була справжня школа життя. Табір особливого суворого режиму у Дрогобичі – це ціле місто арештантів, який був відомим поножовщиною між групами ув’язнених, часто які виливалися у кровопролитні сутички зі смертельним кінцем. Я розумів: щоб вижити у цих умовах, мені треба мати друзів».
А на кінець, варто не забувати про «легені Дрогобича» – лісопарк Богдана Хмельницького, який для багатьох, як і для мене, живе лише в спогадах, де можна було покататися на човнах, поплавати. А тепер? Лише відгомін часу!
Олег Стецюк