Більше року Реабілітаційний Центр «Назарет», що знаходиться поблизу міста Дрогобича, приймає на лікування від залежності жінок та матерів із дітьми. Це коротка історія однієї матері зі сходу України що опинилась в складних життєвих обставинах.
Мене звати Дарія, мені 33 роки. У мене є дитина, дівчинка, її звати Уляна і їй 9 років. Ми приїхали з чоловіком в «Назарет» з міста Бахмут, Донецької області лікуватись від наркозалежності. Уляну взяли сюди із собою, оскільки залишити її не було на кого.
Особисто я вісім років вживала наркотики. Мешкала разом з хлопцем, який був торговцем наркотичних препаратів, і мала необмежений доступ до них — як чай це пила. Коли зрозуміла, що не можу більше так жити, прийняла рішення його покинути й винаймати квартиру з подругою.
У моєму житті пізніше з’явився чоловік — Сергій, який працював у таксі. Ми почали зустрічатись. А потім я дізналась, що він також наркозалежний. Почали вживати разом. До того ж стикнулись з переслідуваннями від колишнього хлопця, — він колишній ув’язнений, був дуже агресивним і не давав нам спокою. То ж ми переїхали в Краматорськ. Там продовжили вживати — ми вживали солі.
Із часом, стан здоров’я Сергія погіршився і його госпіталізували із запаленням легенів. І хоча його вилікували, він все одно хворів, не мав сили нічого робити, і в основному ми були на утриманні його батьків. Я так і не змогла знайти роботу.
Батьки дізнались, що він залежний, але про мене нічого не знали. А Сергій нікуди не хотів один їхати. Ми разом звернулись до священика в церкві у Краматорську, пояснивши що ми наркозалежні, в нас є дитина дев’яти років. Вмирати не хочеться і відчувається, що «дно» вже таке…ні роботи…нічого, то ж ми попросили допомоги. Отець Василь сказав, що є на заході України реабілітаційний Центр «Назарет» із жіночою та чоловічою спільнотами, що можуть допомогти. Запропонували приїхати на місяць. Але ми були налаштовані на рік мінімум, оскільки розуміли, що за місяць мало що можна змінити та зрозуміти.
Ми приїхали в Реабілітаційний Центр «Назарет» разом з Уляною. Нас влаштували в жіночому відділенні, а Сергія – з чоловіками. Ми цього не очікували, але вимушені були змиритись з правилами центру. Але з часом у Сергія стався серцевий напад і його забрали у лікарню. Я залишилась у «Назареті» з надією, що він повернеться. Його відвезли у Київ і там зробили операцію. Операція пройшла успішно, і Сергій почав олужувати. Він повернувся додому і збирався повертатись на реабілітацію. Але потім мене повідомили що він помер від «Ковіду» … Організм мого чоловіка не справився з коронавірусом і він пішов. І так сталось що жити мені немає де, і у мене такий страх…
Я взагалі дуже вдячна, що знаходжусь тут, у «Назареті» та переживаю це горе тут. У мене є дитина і мотивація, тому що мій чоловік дуже хотів… Ми разом хотіли залишити вживання, тому що в нас росте дитина, і не хотілось, щоб вона повторила мою долю. До того ж мої батьки також були алкозалежними й мені довелось спостерігати за тим, як вони вживали.
Зараз я тут, у «Назареті» та маю надію, що в мене усе вдасться. Я почуваюсь не самотньою, тут багато людей, які мене підтримують. А я так боялась, що я одна, що він залив мене… Але життя продовжується, в мене росте донька…
Проєкт «Завжди відкриті для жінок» реалізує БФ «Назарет» за фінансового сприяння Проєкту ЄС «Підвищення спроможності ОГС соціальної сфери України», що фінансується Європейським Союзом і реалізується Благодійною організацією «Мережа 100 відсотків життя Рівне»