Сьогодні Навечір’я Різдва або Святвечір

Сьогодні у християн східного обряду Навечір’я Різдва або Святвечір.

Цей день – останній день Різдвяного посту, тому й страви до вечері мають бути пісними. Вважається, що на столі повинно бути 12 пісних страв, на честь 12-ти учнів Христа.

Серед святвечірніх страв обов’язково кутя, борщ, риба, гриби, пироги з квасолею й капустою, узвар.

Кутя вважалася основною обрядовою їжею. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик – на добробут, а запали – на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду, але пам’ятали відоме прислів’я: «Не передай куті меду». В деяких регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами та іншими смаковитими приправами.

Щойно на небосхилі з’являлася перша підвечірня зірка, всією родиною сідали за багатий стіл. Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу і розмовляти тихцем. Вставши, голова сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх на Святвечір. Вважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі родичі мають прийти до оселі, відтак звільняли для них місця на лавах і стільчиках, ставили страви і клали ложки.

В Україні досі не втратила своєї актуальності чудова традиція колядування, коли діти ходять по домівках, співають різдвяні пісні-колядки, бажаючи господарям всіляких гараздів.

Приготування до Святвечора

До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» (так деяких місцевостях називали сіно, яке також вносилося до хати).  в Чорткові на Тернопільщині”, — розповідають у книзі „Обряди і страви Святого Вечора” Ольга Вербенець і Віра Манько. 

Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Готувалося доволі їжі, варився мед, виготовлялися різні наливки, вишняки, сливняки, тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих.

Традиційні в наш час ялинки в хатах українців з’явилися переважно аж у першій половині ХХ ст. Спочатку їх підвішували до сволока і лише згодом почали ставити на підлогу. Прикрашали ялинку свічечками, горішками, яблучками, медівниками або домашніми тістечками. Звичай прикрашати різдвяну ялинку поширився з Німеччини.

Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва – Багата кутя.

Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи кажуть, що це може бути пов’язано з 12-ма місяцями. У наш час число 12 трактують як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа

Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви.

В кінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік і просили про долю на наступний.

Після вечері на столі залишали кутю, інші страви, ложки, бо вірили, що вночі померлі прийдуть ще раз на вечерю.